ДІЄПРИКМЕТНИКИ І ДІЄСЛІВНИКИ
Пасивні дієприкметники
У суфіксах пасивних дієприкметників н ніколи не подвоюється: сказаний, закінчений, запрограмований, довершений.
У суфіксах пасивних дієприкметників пишеться лише е, є (а не и, ї): занепокоїти- занепокоєний, зачинити- зачинений.
Вживання и та і на кінці дієприкметника та дієприслівника
У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и.
У кінці активних дієприкметників у називному відмінку множини завжди пишеться буква -і, напр.:
ПРИСЛІВНИКИ
Прислівники, утворені від прикметників
Прислівники, утворені від прикметників за допомогою суфіксів -о, -е, повністю зберігають правопис цих прикметників: туманний- туманно, дорожчий- дорожче.
Прислівники, утворені злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках, пишуться разом: завидна, дочиста, насухо, згарячу, помаленьку, віддавна.
Прислівники, утворені злиттям прийменника по з прикметником на -ому, -и, пишуться через дефіс: по-новому, по- батьківському, по-батьківські.
Це стосується і прислівників, утворених таким же чином від займенників: по-всякому, по-іншому.
Два прислівника, утворені за допомогою прийменника в, пишуться окремо: в цілому, в основному.
Прислівники типу по-новому треба відрізняти від поєднання прийменників з прикметником по новому (проспекту).
Прислівник відповідає на питання як?- живемо по-новому.
Словосполучення (прийменник з прикметником) відповідає на питання по якому?- по новому проспекту. Прийменник в цьому випадку поєднується не з прикметником, а з іменником проспекту.
Прислівники, утворені поєднанням прийменника з іменником
Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який вже не вживається, завжди пишуться разом: навпростець, навколішках, невтямки, упереміш, спересердя, ущерть, влітку ( слова "літко" немає), восени (немає і слова "осени"), дощенту (слова "щент" також не існує).
Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який і тепер вживається, теж пишуться разом: вдень, надворі, нагору. Але їх треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником, які пишуться окремо: в день, на дворі, на гору.
Іменник завжди називає якийсь конкретний предмет (піднятися на конкретну гору), а прислівник лише абстрактно вказує на місце (подивитися нагору, тобто подивится вверх, догори).
Також абстрактні поняття виражають прислівники звечора, надвечір, пополудні, спідлоба, зроду, зсередини, запанібрата, вголос, вплач, наяву та ін.
Іноді відрізнити прислівник від сполучення прийменника з іменником допомагає наголос: нб бік- на бік, нб сміх- на сміх, навн ки- на віки.
Частина прислівників (прислівникові сполучення), утворених поєднанням прийменника з іменником, пишеться окремо. Це зумовлено тим, що вони ще не зовсім втратили свого іменникового значення.
Сюди належать такі прислівникові сполучення: без пуття, без відома, без ладу, без смаку, без уваги, без упину, в гості, в далечі, в міру, в ногу, в обмін, в обріз, в разі, в результаті, до відома, до вподоби, до загину, до ладу, до останку (але наостанку), до побачення, до пуття, до речі, до решти (але врешті), до смаку (але всмак), за дня, з дому (але додому), на бігу, на весну (але навесні), на вибір, на виплат, на відчай, навіку, на гамуз, на диво, на добраніч, на жаль, на зло, на льоту, на мить, на око, на світанку, на скаку, на славу, на ходу, на щастя, над силу (але насилу), по змозі, по правді, по суті, по черзі, у височінь, у вічі, у поміч, уві сні, а також прислівник, утворений від займенника: на ніщо (але нінащо).
Два прислівника пишуться через дефіс: по-латині і нагора.
Прислівники, утворені від числівників та прислівників
Прислівники, утворені злиттям прийменника з числівником, пишуться разом: вперше, вп'яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, усімох, поодинці, подвічі, потричі, утричі.
Як винятки пишуться:
Ці прислівники треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з числівником, які пишуться окремо: в перше (в яке?) вікно, у трьох (у скількох?) чоловік, на семеро (на скільки?) хлопців.
Прийменник у цих словосполученнях пов'язується не з числівником, а з іменником: в вікно, у… чоловік, на…хлопців.
Прислівники, утворені злиттям прийменника з прислівником, пишуться разом: відтепер, відколи, відтоді, забагато, назавжди, назавтра (те ж саме, що й"завтра"), післязавтра, позавчора.
Але окремо пишуться: на потім, на коли, на завтра (в значенні "на завтрашній день"), до завтра, на відмінно.
Складні та складені прислівники
Прислівники, утворені від підрядних словосполучень, пишуться разом: обома руками- обіруч, на швидку руку- нашвидкуруч, в різні боки- врізнобіч, на самий перед- насамперед, має бути- мабуть, не сам хотів- несамохіть, мимо ходити- мимохідь, в один час- водночас, натщесерце, споконвіку, чимскоріш, чимдуж, чимдалі, чимраз, якраз.
Але в прислівникових сполученнях тим часом (хоч сполучник тимчасом як), у сто крат (хоч стократ), все одно, все рівно всі частини пишуться окремо.
Складні прислівники, утворені повторенням тих самих синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишуться через дефіс: ледве-ледве, ген-ген, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, видимо-невидимо.
Через два дефікси пишуться прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, хоч-не-хоч, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли.
Перша частина пишеться окремо, а дві наступні через дефіс у прислівниках не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але з усіх усюд).
Прислівникові сполучення, утворені повторюванням того самого змінюваного слова в різних відмінках, пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, рік у рік, раз у раз, сам на сам, час від часу, один в один, з дня на день, з ранку до вечора, з ріду в рід, з кінця в кінець.
Правопис і та и в кінці прислівників
У кінці прислівників після г, к, х завжди пишетться -и: верхи, навкруги, трохи, тільки, наскільки, навіки, заввишки, залюбки, мовчки, пішки, навпомацки, навпаки, дибки, звідки (але звідкіль, звідкіля), тутечки, по-товариськи, по-молодецьки, по-чеськи.
Після ч, ж у кінці прислівників може писатися и або і:
- и пишеться в прислівниках типу по-вовчи та у віддієприслівникових прислівниках із суфіксами -ачи (ячи): по-заячи (частіше по-заячому), по-ведмежи (частіше по-ведмежому), по-дівочи (частіше по-дівочому), нехотячи (частіше нехотя), лежачи, стоячи;
- і пишеться в усіх інших випадках, зокрема в прислівниках двічі, тричі, вночі, опівночі, позаочі, насторожі.
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ ТА ВИГУК
ПРИЙМЕННИКИ
Написання складних прийменників
Складні прийменники звичайно пишуться разом: понад (по+над), попід, посеред, поза, поміж, попри, поперед, побіля, задля, заради, довкола, назустріч, наприкінці, услід, внаслідок.
Але складні прийменники з першою частиною з (із) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поза, з-над, з-понад, з-під, з-попід, з-поміж-, з-проміж, з-серед, з-посеред.
Кілька нових прийменників, утворених від повнозначних слів, пишуться двома і більше словами: залежно від, згідно з, незважаючи на, під час, в результаті (алевнаслідок), в силу, в напрямі до, на шляху до, у зв'язку з.
Розрізнення прийменників і префіксів
Прийменники з наступними словами вимовляються так само нероздільно, як і префікси: перед світанком- передсвітанковий, на гору- нагору, попід вікнами- попідвіконню, уві сні- увійти, по новому мосту- жити по-новому.
Щоб розрізнити прийменники і префікси, треба запам'ятати ось що.
Прийменники зі (зо), наді (надо), піді (підо), переді (передо), уві, ув при іменниках та займенниках не переходять у префікси і, отже, завжди пишуться окремо:піді мною, переді мною, зі мною (зо мною).
Виняток становлять лише прислівники зозла, зовсім і передовсім, де зо- і передо- префікси і, отже, пишуться разом.
Прийменник у реченні відноситься до іменника або особового займенника. Якщо він поєднується з іншою частиною мови, то стає префіксом (по сліду- по собачому сліду- жив по-собачому; з гори- з високої гори- глянув звисока).
До іншої частини мови прийменник може відноситися лише в тому разі, якщо її вжито в значенні іменника або іменник, що мав би стояти при ній, пропущено:боротися до останнього (подиху), встав о шостій (годині), говорив з усіма (учнями).
Щоб відрізнити прийменник від префікса в словах типу на горі і нагорі, треба вставити в них прикметник. Якщо зміст висловлювання дозволяє це зробити, то перед нами прийменник, який пишеться окремо (ліг на бік - ліг на правий бік: з гори- з високої гори), якщо ні - перед нами префікс, який пишеться разом (відкликав його набік; зорі дивляться згори).
Деякі сполучення прийменника з іменником (які пишуться окремо) від однозвучних прислівників (які пишуться одним словом) відрізняються тим, що:
Щоправда, іноді такі слова, як збоку, всередині, скраю, можуть бути і прийменниками: зкраю (чого?) села; усередині (чого?) кімнати; збоку (чого?) отари.
СПОЛУЧНИКИ
Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом (одним словом);
- адже, аніж, ніж, отже, отож, таж, також, теж, тож;
- аби, мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб, щоб, якби;
- мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;
- абощо, тощо, якщо;
- притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.
Частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: або ж, адже ж, але ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б, коли б, коли б то.
Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: дарма що, та й, то й, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як.
У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні- окремо: незважаючи на те що; тимчасом як; затим що.
Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то, тільки-но пишуться через дефіс.
Розрізнення сполучників та інших частин мови
Важливо розрізняти складні сполучники таж, теж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому (які пишуться разом) і однозвучні поєднання інших частин мови та ж, те ж, то ж, як би, як же, як що, що б, про те, за те, при тому, при чому (які пишуться окремо).
Сполучники можна заміняти іншими синонімічними сполучниками: таж- адже, теж- також, тож- тому, якби- коли б, якже- якщо, якщо- коли, щоб- аби, проте- однак, зате- але, притому- до того ж, причому- і то.
Однозвучні ж поєднання інших частин мови сполучниками замінити не можна.
Сполучники членами речення не бувають і не відповідають на питання (на питання може відповісти все підрядне речення, а не сполучник).
Однозвучні ж поєднання слів є членами речення і відповідають на питання в реченні: яка? - та ж; яке?- те ж; що?- то ж; як? яким способом?- як би, як же; що?-що б, про що? про яке?- про те, за що? за яке?- за те, при чому?- при тому, при чому.
ЧАСТКИ
Частки пишуться окремо, разом і через дефіс.
Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: як же бути, зробив би, ось як, он куди, зроби ж, що то за.
Разом вони пишуться лише в складі сполучників та інших часток: авжеж, атож, аякже, таж, мовби, немовби, немовбито, неначебто.
Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати і окремо: ось де, он де.
Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ані-, ні-, чим-, чи-, як-, що- (абихто, дехто, хтось, ніхто, аніхто, аніскільки, чимало, чимдалі, чимшвидше, якраз, якнайшвидше, щодня, щороку).
Але частка що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишеться окремо (поки що, тільки що, ледве що).
Через дефіс пишуться частки казна-, будь-, -небудь, -бо, -но, -то (підсилювальна),
-от, -таки: хтозна-де, казна-який, будь-де, де-небудь, скажи-бо, слухай-но, якби-то, отакий-то, як-от, вивчив-таки.
Але частка таки, коли вона стоїть перед словом, яке підсилює, пишеться окремо (таки вивчив, таки домігся свого).
Через дефіс пишеться іншомовна частка екс- у значенні "колишній": екс-президент, екс-чемпіон, екс-прем'єр.
Але всі вище названі частки завжди пишуться окремо у випадку, якщо між ними і словами, яких вони стосуються, стоїть інше слово: абихто - аби до кого, ніщо - ні про що, щодень- що не день, казна-то - казна з ким, будь-який - будь на якому, хтозна-то - хтозна й хто, іди-бо - іди ж бо, якби-то - якби ж то, все-таки - все ж таки.
Правопис не з іменними частинами мови та прислівником
Слід розрізняти заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо, і префікс не-, який завжди пишеться разом.
Запреречна частка не заперечує щось, відкидає, перекреслює (не прийшов, не добре, не праця), а префікс не- творить нові слова, часто з протилежним змістом (невблаганний, незабутній, нероба, невдовзі).
Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається: негода, нещадний, невтямки, неподалік.
Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками: не два, не десять, не з руки, не наш, не будь-який (але виняток: неабиякий і не абиякий).
З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення.
Якщо мова йде про інше поняття, то не пишеться разом: неволя (рабство), недоля (лихо), недруг (ворог).
Якщо ж щось заперечується, відкидається, то не пишеться окремо: не правда (а вигадка, брехня), не слава (а вдячність людей) та таке ін.
З прикметниками і прислівниками не найчастіше пишеться разом: невибагливий (скромний у вимогах), нелегкий (важкий), недоброзичливо (вороже).
Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується: дорога не важка, надворі не холодно. Іноді таке заперечення підсилюється заперечними словамиані, ні, ніяк, ніколи, анітрохи, ніде, ніщо, ніхто і под.: надворі анітрохи не холодно; ні, дорога не важка; мені зараз вже нічого не страшно.
Але в цих самих висловах (якщо в них немає заперечення) не можна писати і разом: дорога неважка, надворі нехолодно.
У такому випадку речення є стверджувальним.
Завжди окремо пишеться не, коли є протиставлення: робота не важка, а легка; надворі не холодно, а тепло.
Правопис не з дієсловом
З усіма фрормами дієслова (крім дієприкметника) не звичайно пишеться окремо: не робити, не сказавши, не зробитиму.
Але разом не пишеться:
- у дієсловах неволити, нездужатися, незчутися, ненавидіти, непритомніти, непокоїти, нетерпеливитися, нехтувати, які без не не вживаються;
- у дієсловах нездужжати (в значенні хворіти), непокоїтися (турбуватися), неславити (ганьбити); проте ці слова не треба плутати з дієсловами не здужати (не могти, не подолати), не покоїтися (не лежати, не спочивати), не славити (не прославляти), з якими не пишеться окремо.
Разом не пишеться в префіксі недо-, який вказує на неповноту, половинчатість дії: недочувати (погано чути), недоїдати (погано їсти) та ін.
Від цих дієслів треба відрізняти дієслова з префіксом до-, перед якими вжито заперечну частку не-: не дочути (не дослухати), не дотягнутися (не дістати).
З дієприкметником не може писатися як окремо, так і разом.
Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов'язково пишеться окремо: не чуваний (коли?) ніколи, не знаний (де?) тут.
Якщо при дієприкметнику немає пояснюючого слова, то не можна писати і разом, і окремо, як із прикметником: шлях нелегкий і шлях не легкий, поле незасіяне і поле не засіяне.
Треба розрізняти заперечне слово немає (його можна замінити слово нема), у якому не пишеться разом, і дієсловом не має (він не має), з яким частка не пишеться окремо.
ВИГУКИ
Вигуки, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: киць-киць, мяу-мяу, ай-ай-ай, ку-ку.
Але вигуки але, лелечко, цитьте, овва, цабе, агов, кукаріку та ін., які не передають повторюваних звуків, пишуться окремо.
У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, от тобі й на, оце так і под. усі складові частини пишуться окремо, а у вигуках їй-богу, їй-бо, їй-право- через дефіс.
Джерело : http://ukr-mova.at.ua/index/orfografija_5/0-33
Українська мова — це мова українського народу, одна з істотних ознак нації, яка виконує об’єднувальну функцію для всіх етнічних українців незалежно від місця їхнього проживання, виступає засобом спілкування між ними, насамперед, звичайно, в Україні. Отже, поняття „українська мова” означає назву засобу комунікації (спілкування), а також найменування об’єкту наукових досліджень і відповідної навчальної дисципліни. Це поняття охоплює всі різновиди мови, що ними користуються люди: діалекти, говори, говірки, жаргони, арго, сленг, літературну мову тощо.