Українська мова — це мова українського народу, одна з істотних ознак нації, яка виконує об’єднувальну функцію для всіх етнічних українців незалежно від місця їхнього проживання, виступає засобом спілкування між ними, насамперед, звичайно, в Україні. Отже, поняття „українська мова” означає назву засобу комунікації (спілкування), а також найменування об’єкту наукових досліджень і відповідної навчальної дисципліни. Це поняття охоплює всі різновиди мови, що ними користуються люди: діалекти, говори, говірки, жаргони, арго, сленг, літературну мову тощо.- неузгодженим означенням (Рука Сашка легла на моє плече);
- іменною частиною складеного присудка (Він завжди був чудовим хлопцем);
- обставиною (Наталка з Ларисою вийшли з будинку).
Серед іменників виділяються такі групи слів:
| 1. | загальні назви - власні назви |
| 2. | назви істот - назви неістот |
| 3. | конкретні - абстрактні |
| 4. | збірні |
| 5. | речовинні |
| загальні | ручка, перо, галіфе, панама, країна, папір, сонце, щастя, подружжя, телебачення |
| власні | Дніпро, Рябоштан, Марс, Марійка, Василь, Франція, Стецюк, Карпати, газета "ТВпарк", |
Загальні іменники позначають предмети в цілому.
Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.
Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто?
Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?
КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ
| конкретні | корабель, шлях, Китай, Маргаріта, осел |
| абстрактні | прикрість, сум, убозтво, капіталізм, знання |
Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.
Іменник має такі морфологічні ознаки:
Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:
- за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);
- за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
- за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
- за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).
У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.
Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).
Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.
У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.
За цією ознакою іменники діляться на три групи.
Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.
Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.
Третю- що вживаються тільки в множині.
В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:
Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:
Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:
| кого? чого? | корови, міста |
| кому? чому? | корові, місту |
| кого? що? | корові, міста |
| ким? чим? | коровою, містом |
| на кому? в (у) чому? | (на) корові, у місті |
Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.
Інші відмінники називаються непрямими.
Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:
| перша | земля, сирота, суддя, тиша, парта |
| друга | дуб, море, кінь, зілля, кущ, плече, село |
| третя | сіль, ніч, шерсть, любов, подорож, мати |
| четверта | вим'я, тім'я, курча, зозуленя, дівча |
Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:
До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.
